Протягом усього існування нашої держави ми мали змогу спостерігати, як із плином часу змінюються ідеали Героїв України.

Наразі відомо достатньо видатних постатей, що стали зразками жертовності, мужності, самовідданості. Згадаймо лише легенди, пов’язані із Добою героїчних походів, балади про нездоланних гетьманів та полководців і думи, що прославляли козацькі перемоги. Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко, Іван Сірко, Пилип Орлик – кожна з наведених особистостей є взірцем відданості Батьківщині, цілеспрямованості і відважності. Будь-якому українцю імена  ці відомі з раннього дитинства. Чи усвідомлюємо ми, а хто ж є Героєм нашого часу? Людство звикло мислити стереотипами, не звертаючи увагу на тих, хто дійсно заслуговує визнання. Невже сучасна Україна не має гідних громадян, якими міг би пишатися наш народ?

Кожен із нас тепер знає, що найжорстокіші і найтяжчі випробування обов’язково ведуть до змін на краще, відроджуючи нове життя. Так, зараз ми справді живемо в епоху змін. І, відповідно, з тіні виходять сотні, тисячі, мільйони справжніх, унікальних особистостей, які здатні гідно нести будь-який тягар разом. Шукаючи сил і підтримки в оточуючих, люди пробудили ту могутню і незламну енергію, яка до цього часу спала в їх душах. Запаливши полум’я, вогник якого раніше тьмяно жеврів у наших серцях, народ ясно усвідомив, що ми здатні розірвати те порочне коло брехні, численних зрад і низької слабкості, яке, наче прокляття, знесилює нашу країну з кожним роком все дедалі більше.

І найдивовижнішим  є те, що усім  цим змінам ми зобов’язані… одне одному. Саме так. Слова Ремарка, що  «у темні часи добре видно світлих людей», є як ніколи актуальними і сьогодні. Теперішня ситуація в країні змусила людей нарешті усвідомити, що нам є ким пишатися.

         Прикладом слугують десятки, сотні, тисячі хлопців і чоловіків, які самовіддано вступили до лав Національної Гвардії і добровольчих батальйонів, не маючи при цьому жодних навичок. Прикладом відважності є поведінка хлопців з ДУКу, які на передовій під час запеклих боїв  разом із трофейною зброєю здобували для себе бронежилети. Тоді, беручись за нову і невідому для них військову справу, вони й гадки не мали – чим все це обернеться для нашої країни. Що це, якщо не відчайдушність?

Або ж візьмемо мужній вчинок легендарного льотчика Юлія Мамчура і підпорядкованих йому українських військових 204-ї бригади тактичної авіації, які 4 березня 2014 року, не маючи про собі жодної зброї, під бойовим стягом Севастопольської бригади і Державним прапором України, співаючи гімн, рушили в бік озброєних бойовиків, які погрожуюче стріляли в повітря. Що це, якщо не хоробрість?

Згадаймо, як хлопці з Севастопольського військово-морського ліцею 28 березня 2014 року прощалися зі своїм прапором, ставши перед ним на коліна і оголивши голову, при цьому відмовившись присягати російським окупантам. Що це, якщо не справжня вірність?

І це далеко не кінець. Десятки, сотні вражаючих героїчних вчинків  відбулися протягом цього страшного для нашої країни року. Вчинків, які так і залишаться невідомими. Такими ж невідомими, як і імена тих, хто їх, власне, здійснив. Безстрашні бійці під Дебальцевим, незламні Кіборги з Донецького аеропорту і непереможні захисники з найгарячіших точок зони АТО. Їх неможливо здолати ані реактивними системами залпового вогню, ані стрілецькою зброєю. Як справедливо сказав американський письменник Ернест Хемінгуей, «людину можна знищити, але не можна перемогти».

          Які вони – сучасні Герої України? Напевно, про них не напишуть на перших шпальтах світових видань. Про їх вчинки не знімуть сюжет на телебаченні і не розкажуть по радіо. Їм не присвятять пісень і не писатимуть листів-подяк,  не потиснуть руки політичні діячі, а на вулицях навряд чи хтось впізнає .

Які вони – сучасні Герої України? Конкретно на поточну хвилину – це  військовослужбовці, що перебувають на території бойових дій. Це медики, які стали добровольцями, аби надати допомогу тим, хто цього так потребує. Це волонтери, які  допомагають переселенцям, доставляють гуманітарну допомогу в зону АТО,  плетуть ночами маскувальні сітки. Це люди, які шукають найякісніше озброєння для армії і збирають кошти на актуальні потреби військових. Вони віддають свої сили, час і знання, об’єднавшись довкола спільної мети.

          Хто вони – сучасні Герої України? Це ті, кому притаманні найкращі риси людського характеру – любов і співчуття до ближнього, жага  свободи, справжня самовідданість, вірність власним принципам, незламна рішучість і відчайдушність. Це ті, хто здатен довершити формування української нації, відновити процес національного відродження, який було розпочато ще наприкінці ХVІІІ століття.

          Хто вони – сучасні Герої України? Нема сумнівів, що ними є люди, які усвідомили, що взаємна допомога, чіткі принципи і повне взаєморозуміння – це те, без чого неможливо досягти єдиної мети. Ми можемо пишатися тим, що ці поняття все ж є невід’ємною складовою теперішнього українського суспільства. Можемо пишатися тим, що серед нас дійсно є ті, хто здатен на великі вчинки, спрямовані перш за все на благо нашої громади.

Зрештою ми можемо зробити висновок, що Героєм у сучасних умовах  насправді може стати кожен. Тобто кожна небайдужа людина, яка живе за законами України і власної совісті. Бажаючи миру і злагоди, ми мусимо об’єднатися. Ми мусимо втілити свої мрії в життя, мусимо захищати і оберігати нашу землю. Насамперед потрібно порозумітися . Ми маємо бути терпимими одне до одного, не забувати гасла, які стали вже історією, на зразок «Хто, якщо не ми?» і «Україна починається з тебе», адже за ці прості вислови поклали життя сотні, а здоров’я – тисячі наших громадян.

Ми обрали європейський напрям розвитку і перезавантаження нашої держави. Ми, українці, від Харкова та Симферополя і до Львова та Вінниці  маємо спільними силами почати будувати нову Україну! Потрібно діяти. Потрібно думати. Головне – витримати цей іспит. Іспит справжньою війною. Але ми ж знаємо, хто ми є насправді і за що боремось.

          Століттями українці доводять, що сила дійсно полягає в єдності. Дії однієї людини – це подих, дії мільйонів здіймають ураган. Потрібно лише деколи  згадувати те, яка запекла боротьба віками відбувалась між нашими національними Героями і ворогами України. Ця боротьба триває й досі. Варто пам’ятати, які жертви принесено за нашу незалежність, скільки життів покладено за нашу свободу. Саме через такі роздуми, мабуть, в людині і зароджується особлива любов і тепло до Батьківщини. Подібні думки змушують нас замислитися над тим, яким чином варто продовжити розпочаті нашими пращурами добрі справи. І , я впевнена, зроблені зрештою висновки допоможуть врахувати уроки історії , схилити голову перед справжніми ГероямиУкраїни. Цінуймо, шануймо тих, хто  живе серед нас!